Національне відродження в Україні у ХІХ-на початку XX ст.

Методичний посібник. 9 клас
О.МОКРОГУЗ, завкабінетом Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Л.ШОЛОХ, учитель-методист ,м. Чернігів

Пояснювальна записка до теми «Національний рух у XIX ст. на українських землях»

Кожний учитель прагне навчити своїх вихо­ванців чогось нового. Але не кожному вдається це зробити. Однією з причин є те, що не завж­ди навчання стає процесом взаємодії вчителя й учнів. Учитель прагне, щоб його учні більше знали, і подає на уроці величезний обсяг мате­ріалу (або за нього це роблять підручники), ви­магаючи наступного уроку відтворення того, що учні начебто повинні були запам'ятати. Часто від учня не вимагається, щоб якихось висновків він доходив сам. Діє принцип: «Я сказав (або ти прочитав) — повтори». Зрозуміло, що ефективність такого навчання невелика.

А якщо урок буде проходити у формі само­стійного пошуку істини? Учень досліджує, сис­тематизує, робить висновки. Звісно, все це відбу­вається не без допомоги вчителя. До чого це приводить? Учень, що цікавиться історією, сам робить історичні узагальнення, а це стає стиму­лом до пізнання.

Пропонована розробка є спробою узагальни­ти такий досвід роботи, коли в основі лежить метод документального дослідження. А про пе­реваги роботи з документами багато говорити, мабуть, не треба. Документи:

1) вчать критично і творчо мислити;

2) самостійно здобувати знання;

3) розвивають пізнавальний інтерес.

А все це сприяє підвищенню ефективності уроку історії.

Конспекти уроків є спробою подати зразок проблемно-діалогічного навчання, коли засвоєн­ня нових знань відбувається не шляхом пояс­нення чи демонстрації, а через експерименталь­ний пошук. Кожен учень має фактичний матері­ал до уроку. Методичні рекомендації — тільки вчитель. Робота з фактами скеровується методич­ними порадами вчителя.

Діалог, який відбувається у формі постановки вчителем логічно взаємопов'язаних запитань та знаходження учнями відповідей шляхом аналізу документів, створює атмосферу самостійного по­шуку істини, а отже, стає стимулом у навчанні.

За основу взято матеріал курсу історії Украї­ни для 9 класу. Але порядок вивчення тем, за­пропонований шкільною програмою, не дає мож­ливості застосувати методику, яка передбачає поділ програмового матеріалу на кілька логічно, хронологічно та фактично завершених розділів - блоків, або, як їх іще називають, модулів. Тому всі уроки теми «Національне відродження» об'єд­нано у 2 блоки-модулі: перший складається з 11 уроків, другий — з 9, один урок резервний.

Перший блок охоплює теми, пов'язані з за­родженням та розвитком національного руху — просвітницький та організаційний його етапи.

На першому уроці, який можна назвати вступ­ним або настановчо-мотиваційним, визначаєть­ся коло проблем, які вивчатимуться; опорні знан­ня та їх зв'язок з новими, які будуть здобуті в процесі опрацювання документів; висуваються можливі припущення та гіпотези.

Уроки 2—9 є змістово-пошуковими, коли під керівництвом вчителя учні опрацьовують доку­ментальні матеріали для розв'язання визначених проблем. Такий діалог дає змогу встановити хід подій у логічній та хронологічній послідовності, поєднати вже набуті знання з новими, на конк­ретних фактах визначити суть історичних понять.

У пропонованих матеріалах подано факти, ви­сновки та узагальнення, які можна обговорити на основі аналізу цих фактів. Постановка питань на кожному уроці — справа суто індивідуальна, що залежить як від особистості вчителя, так і від рівня підготовленості класу. В деяких класах доцільно розглянути лише окремі факти, в інших — всю сукупність фактів, у їх. поєднанні та взаємозв'язку.

Наприклад, на першому змістово-пошуковому уроці «Збирання культурної спадщини та початок українського народознавства на Наддніпрянщині» можна запропонувати такий початок діалогу:

— Що турбувало російських дворян україн­ського походження?

— Сумніви щодо їх шляхетного походження.

— Чим це їм загрожувало?

— Втратою дворянських привілеїв.

— Чи було знайдено вихід?

— Так, шляхом до нього стали пошук та зби­рання козацьких старожитностей.

— Чи легко виявилось віднайти стародавні документи?

— Ні, бо багато їх було загублено із втратою. автономії.

— Як вплинули на дворян-українців пошук та знайомство з давніми історичними документами?

— Це спричинило зацікавлення минулим, відродило почуття патріотизму та національної гідності.

На підставі всього вищесказаного робимо ви­сновок:

— Національне відродження викликане при­чинами часто практичного характеру — праг­ненням дворян-українців довести своє шляхет­не походження. Але воно розбудило національні почуття, викликало інтерес до минулого Украї­ни.

Урок 10 — урок осмислення основних фактів та подій, їх систематизація, порівняння, узагаль­нення, визначення взаємозалежності фактів і подій. На цьому уроці можна застосовувати різні форми самоконтролю та самооцінювання.

І, нарешті, урок 11 — залік. Форма його про­ведення може бути групова чи індивідуальна, усна чи письмова. Але перевірка знання термінів, ос­новних фактів та вміння їх застосовувати під час розв'язання практичних завдань — обов'язкові.

Нижче пропонуємо орієнтовне планування уроків з теми.

ТЕМА 1

НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ XIX ст. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

І. ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ЕТАП. ПРОБУДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ТА ЗАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ (кінець XVIII— 30-ті рр. XIX ст.)

 Урок 1. Вступ до теми.

 Урок 2. Збирання культурної спадщини та по­чаток українського народознавства на Над­дніпрянщині.

Урок 3. Вплив зовнішніх ідей на зародження національного руху.

Урок 4. Поширення просвітницьких ідей у середовищі греко-католицьких священиків Гали­чини. «Руська трійця».

II. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП. ВИРОБЛЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ (40-80-ті рр. XIX ст.)

Урок 5. Спроба політизації національного руху. Кирило-Мефодіївське братство.

Урок 6. Західноукраїнські землі в революції 1848 року в Австрійській імперії.

Уроки 7, 8. Вироблення та поширення націо­нальної ідеї в умовах русифікації. Хлопомани. Громадівці. Драгоманівський федералізм.

Урок 9. Національна течія народовців.

Урок 10. Необхідність переходу від національ­ної до державницької ідеї (висновки та узагаль­нення).

Урок 11. Залікове заняття.

III. ПОЛІТИЧНИЙ ЕТАП. ВИРОБЛЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ІДЕЙ (кінець XIX—початок XX ст.)

Уроки 12, 13. Створення українських партій.

Урок 14. Національний рух у роки революції 1905-1907 рр. у Росії.

Урок 15. Українське питання в І та II Дер­жавних думах.

Урок 16. Розвиток українського національ­ного руху в роки реакції.

Урок 17. Радикалізація національного руху в Галичині на початку XX ст.

Урок 18. Причини розколу в національному русі:

• автономісти й незалежники;

• соціалісти й націоналісти. Висновки та теоретичні узагальнення.

Уроки 19—20. Залікове заняття.

Нижче подані рекомендації щодо проведення уроків І блоку-модуля теми.

УРОК 1

ВСТУП ДО ТЕМИ «НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ У XIX ст.»

 Робота з тематичним планом

Урок починається з роботи над поняттями на­ціональний рух та національне відродження.

Учні вже знають, що таке суспільно-політич­ний рух (ідейна боротьба передової частини су­спільства проти існуючих державних порядків, яка може відбуватися у формі мирній чи немирній, легальній чи нелегальній) та його ознаки в Російській імперії у XIX ст. (ідейність, тобто мав програму, мету, гасла; учасники — передові люди, які загальні інтереси ставлять вище особистих;

цей рух за рівність і свободу був спрямований проти самодержавства та кріпосництва).

Учням відоме поняття антикріпосницький рух, який, на відміну від суспільно-політичного, є стихійним протестом проти конкретних фактів гноблення, а не проти причин, що породжують це гноблення.

Встановлюємо спільне для суспільно-політич­ного й антикріпосницького рухів: це протест проти чогось і задля чогось. Методом аналогії визначаємо, що національний рух — це протест нації, у дано­му разі української, яка перебувала у складі двох імперій — Російської та Австрійської.

Проти чого могла протестувати українська на­ція? Як змінилося її становище у XVIII столітті?

— У XVIII столітті українці втратили всі свої автономні права, перетворившись на «малоросів».

Отже, національний рух— це протест українців проти знищення їхніх національних прав, проти гноблення нації, тобто проти національного гніту.

Оскільки колись українці мали національні

права і їх треба відновити, цей національний рух можна назвати національним відродженням.

Припускаємо, що учасниками національного руху є свідомі люди, які знають, що саме треба відродити, а отже, мають мету, гасла і розумі­ють, що треба робити.

Записуємо особливості національного руху:

• ідейність (його учасники знають, як і чого прагнуть досягти в національній боротьбі);

• учасники руху — передові люди, для яких інтереси нації вище особистих;

• національний рух спрямований проти на­ціонального гніту;

• національний рух — це боротьба за права і свободи нації.

Отже, національний рух є різновидом су­спільно-політичного руху.

За тематичним планом встановлюємо етапи, які пройшов національний рух, хронологічні межі та значення кожного етапу.

Відзначаємо, що національний рух охопив усі українські землі, проходив у складних умовах, зазнавав спадів і підйомів, успіхів та невдач, але не припинявся впродовж усього XIX століття.

Назви етапів національного руху та теми окре­мих уроків дають можливість висловити припу­щення, що спочатку національні почуття пробу­дилися у людей освічених, вони відчули свою при­належність до українського народу (це відбулося на 1 етапі), а вже потім були створені організації для активної роботи серед українського населення з метою поширення національних ідей.

Варто наголосити, що в історії різні ідеї до­помагали націям згуртуватися для досягнення якоїсь мети. Отже, вивчення національного руху допоможе визначити, якою була національна ідея українців XIX століття, чи відповідає вона на­шим сьогоднішнім національним інтересам. Після розгляду тематичного плану висувається припу­щення, що наприкінці XIX ст. у діячів націо­нального руху сформувалася державницька іде­ологія — усвідомлення незаперечного права ук­раїнців на власну державу та визначення шляхів її досягнення. Виконання цього завдання взяли на себе українські політичні партії.

Таке приблизно коло проблем, які варто ок­реслити на вступному уроці.

УРОК 2

ЗБИРАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

ТА ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОГО НАРОДОЗНАВСТВА НА НАДДНІПРЯНЩИНІ

Конспект уроку

Під час уроку пропонується такий порядок роботи з фактичним матеріалом.

Встановлюємо причини, які викликали інте­рес до минулого: втративши свої привілеї після ліквідації Гетьманщини, представники української козацької старшини почали розшукувати старо­давні документи, щоб довести своє шляхетне походження

Справа виявилась непростою, зате виникло величезне зацікавлення минулим, пробудилася національна гідність, бо збирання давніх літо­писів, документів та архівних матеріалів допо­могло побачити і осмислити велич минулого.

Зацікавлення минулим знайшло свій вияв у наукових працях історичного характеру (доклад­ніше варто спинитися на «Історії Русів»).

Коло людей, зацікавлених у збиранні україн­ської культурно-етнографічної спадщини розши­рилося, на зміну дворянству прийшла демокра­тична інтелігенція, представники якої походили з міщанства, дрібного дворянства, козацтва і навіть із селянства, їх об'єднувала висока осві­ченість, знайомство з передовими ідеями Захід­ної Європи, тому вони пішли далі у своїх су­спільних прагненнях — пішли до народу шукати джерела свідомості й національної сили. Але їх мало цікавило соціальне життя народу.

Вони зверталися до народної культури, мови, звичаїв: народні пісні, легенди вважалися не­оціненним скарбом, адже вони могли стати ос­новою нової культури, нового життя.

З'явилися збірки народних пісень та дум, які передові люди зустріли з ентузіазмом, бо народ­ну творчість вважали найвищим типом культу­ри, зразком для нового мистецтва. Це породило нове завдання — писати народною мовою.

Це виявилося непростою справою — одразу ж постала проблема захисту мови.

На допомогу прийшли вчені-філологи — І.Срезневський, М.Максимович, О.Павловський.

З'явилися перші українознавчі видання росій­ською мовою.

Найважливішим аргументом на захист україн­ської мови стали художні твори нової українсь­кої літератури І. Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненки.

Російська шовіністична критика вороже зу­стріла відродження українства.

Висновки

1. Українська інтелігенція усвідомила себе ча­стиною свого народу.

2. Національне відродження на етапі збирання культурної спадщини мало характер мовно-літера­турний. Українська інтелігенція йшла шляхом сприй­няттята привласнення кращих здобутків народної культури і не турбувалася долею самого народу.

3. За рівноправне існування української мови та культури в умовах Російської імперії ще на­лежало довго боротися, бо народознавчі праці писалися російською мовою в силу того, що Ук­раїна, або Малоросія, традиційно вважалася скла­довою Російської імперії.

Фактичний матеріал до уроку

Факт 1. 1800 р. Російські чиновники підда­ли сумніву право нащадків української козаць­кої старшини мати дворянський титул: «В Ма­лоросії ніколи не було справжніх дворян».

Факт 2. «Всюди стараюся розшукати свідоц­тва, що відносяться до української історії, але мало їх знаходжу. До цього часу не маємо пов­ної історії нашої батьківщини.

Вірні й важливі сліди її загубилися завдяки спустошенню. Дослідник цієї історії знаходить для себе перепони і кидає своє перо.» (В. Полетика, що разом із батьком Г.Полетикою, на дум­ку деяких істориків, є автором «Історії Русів»).

Факт 3. 1822 р., 1830 р. — «История Малой России» в 4 томах Д.Бантиш-Каменського. 1842—1843 рр. — «История Малоросии» в 5 то­мах М.Маркевича. «Історія Русів» (невідомого автора, вперше опублікована в 1846 р. в Москві О.Бодянським).

Факт 4. 1805 р. — відкрито Харківський уні­верситет; 1834 р. — Київський університет.

Київський університет. Фото кінця XIX ст.

 

Факт 5. «Почав робити етнографічні екскурсії з Харкова по сусідніх селах. Я слухав оповідан­ня і розмови, записував слова і вислови, розпи­тував про народне життя-буття» (М.Костомаров).

Факт 6. 1819 р. — М.Цертелєв «Опьт собрания старинных малороссийских песен». 1827 р. — «Малоросійські пісні». 1834 р. — «Українські народні пісні». 1849 р. — перший ректор Київ­ського університету М.Максимович видав «Збірник українських народних пісень».

Факт 7. «Коли я спробував читати мої твори знайомим українцям, то зустрів дуже неприхильне прийняття. Одні висміювали моє незнання, інші вказували на помилки, або піднімали на сміх саму ідею писати українською мовою» (М.Кос­томаров).

Факт 8. «Українська мова є окрема мова... і не поступається чеській у багатстві вислову, польській — у живописності, сербській — у ми­лозвучності...» (професор Харківського універси­тету І.Срезневський у праці «Взгляд на памятники украинской народной словесности»).

Факт 9. 1816—1819 рр. Харків, журнал «Ук-раинский вестник» (засновник — викладач Хар­ківського університету Е.Філомафітський).

Факт 10. «В російській літературі є окремий відділ — література українська, за характером чис­то руська, своєнародна. Деякі з сучасних критиків звуть цей потяг до писання українською мовою незрозумілою забаганкою. Але це вимога часу... що оживляє сучасне суспільство» (М.Костомаров).

Факт 11. «Уявна малоросійська словесність просто анахронізм у нашому побуті» (російський критик та історик М.Польовий, 1838 р.).

 

УРОК 3

ВПЛИВ ЗОВНІШНІХ ІДЕЙ НА ЗАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ

 Конспект уроку

На початку XIX ст. українське національне відродження сприйняло із Заходу ідеї французь­кої революції, стало популярним поняття прав нації, якій відводилася провідна роль у ство­ренні держави. Хоча більшість українських дворян мали проімперські почуття, деякі дотриму­вались антиросійських поглядів.

Вплив наполеонівської кампанії мав по­двійний характер: перемога над французами по­родила гордість за своє слов'янське походжен­ня, але водночас дала можливість порівняти со­ціальні системи Російської імперії й Західної Європи. Значення кожної людини ставало та­ким великим, що автор «Історії Русів» застосу­вав до України принцип природних прав нації. А це було дуже сміливим кроком. Це розуміння необхідності змін покликало до життя масонів, а потім і декабристський рух.

Політичний режим самодержавної Росії та кріпосницькі порядки контрастували з волелюб­ними ідеями російських офіцерів, що поверну­лись із Заходу, принісши з собою традиції ма­сонства.

До масонських лож почали вступати й пред­ставники українського дворянства.

На Правобережжі членами лож були польські поміщики. В процесі еволюції ложі перетворю­вались на таємні політичні організації.

Серед змовників було чимало нащадків ук­раїнської козацької старшини, патріотизм і на­ціональне почуття яких виявилися у панславіст­ських ідеях.

Програма «Товариства з'єднаних слов'ян» ста­вила за мету не лише ліквідацію самодержавства і кріпацтва, а й утворення загальнослов'янської республіки.

У 1825 р. повстання декабристів було роз­громлене, але ідея слов'янської федерації знай­шла відображення у подальшому розвитку ук­раїнського руху. Проте загалом декабристський рух не мав значного впливу на українське су­спільство, як і польське повстання.

Російський уряд почав антипольський наступ. У цьому він активно спирався на український рух, використовуючи вікові протиріччя українців і поляків. Літературно-науковий рух в Україні царат прагнув використати для утвердження «руського» характеру Південно-Західного краю.

Проповідником цього був С.Уваров, який про­понував замінити іноземних професорів російсь­кими.

Але готової російської культури не було, а українську російський уряд розглядав як влас­ну, і українські діячі з цього скористалися.

Але чим далі розвивалась українська культу­ра, тим гострішими ставали суперечності співісну­вання української й російської культур.

Велику увагу європейський романтизм при­діляв слов'янським народам, особливо україн­цям. Романтизм «відкривав очі» тим українцям, які не бачили цінності української культури.

 

Висновки

Наприкінці XVIII століття із Західної Європи у свідомість освічених людей почали входити по­няття народності, нації та її прав. Під впливом нових ідей про волю та права людини, що їх сини колишньої козацької старшини приносили із Західної Європи, у думках і поглядах вищих кіл українського народу настає перелом. Перші праці з народознавства відкрили цілком новий світ народного життя з його багатим духовним змістом, з його поезією, з героїчною минувши­ною. Поняття «нація» розширилося, тепер воно, окрім верхів суспільства, стало охоплювати весь народ, а поняття «батьківщина» — всі землі, за­люднені цим народом.

1. На зародження національ­ного руху, крім внутрішніх, мали вплив і зовнішні чинники.

2. Найбільший вплив справи­ли ідеї Французької революції.

3. На зародження опозиційно­го руху українців впливала діяльність масонських лож і польських таємних політичних організацій.

4. Розвитку українського руху сприяли й ідеї «руського» харак­теру України — українці не вва­жалися окремішною нацією, а українська культура розглядалась як власне російська, і багато в чому це послаблювало тиск ро­сійського уряду на українство в цей період.

 

Фактичний матеріал до уроку

Факт 1. Дворянин Мочуговський бажав, щоб «Бонапарт зруйнував Ро­сію». Дворянин В.Лукашевич пив за здоров'я Наполеона, а в Пирятинському повіті виголо­шувалися тости «за республіку» (з досьє поліції).

Факт 2. «Кожне сотворіння має право боро­нити своє існування, свою власність, свою сво­боду» [«Історія Русів», прибл. 1815—1828 рр.).

Факт 3. «Ми — діти 1812 року» {декабрист М.Муравйов-Апостол).

Факт 4. У 1818 р. виникають масонські ложі у Києві («З'єднані слов'яни») та Полтаві («Лю­бов до істини»).

Факти 5—6. У 1821 р. в Тульчині (Поділля) створюється Південне товариство, яке мало осе­редки у Кам'янці й Василькові. У 1823 р. у Нов­городі-Волинському виникло «Товариство з'єдна­них слов'ян», очолене братами Борисовими. Се­ред них були українці: Матвій та Сергій Муравйови-Апостоли з роду гетьмана Данила Апо­стола, брати Борисови, Іван Горбачевський.

 

М.І.Гулак

 

Факт 7. «Об'єднати разом усі слов'янські по­коління і зробити їх вільними здавалося мені блискучою справою, бо я думав зробити щасли­вими не лише моїх співвітчизників, а й інші народи» {один з братів Борисових).

Факт 8. Наприкінці грудня 1825 р. повстан­ня Чернігівського полку, що вийшов з Василь­кова, зазнало поразки. 1831 р. було придушене польське повстання. 340 тис. польських шлях­тичів втратили дворянські привілеї. 1838 р. ска­совано церковну унію на Правобережжі.

Факт 9. Закрито Віденський університет і Кременецький ліцей і на їх базі 1834 р. створе­но Київський університет. Дії уряду в приду­шенні польського повстання схвалювали С.Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко.

Факт 10. «Самодержавство, православ'я, на­родність» (кредо міністра освіти графа С.Уварова). «Русское славянство в чистоте своей должно виражать безусловную приверженность к православию й самодержавию; но все, что выходит из зтих пределов, єсть примесь чуждых понятий, игра фантазии или личина, под которой злоумушленньїе стараются уловить неопытность й увлечь мечтателей» {С.Уваров).

Факт 11. М.Максимович — перший ректор Київського уні­верситету, І.Срезневський — керівник кафедри слов'янських мов у Харківському універси­теті. Початок дискусії про час виникнення «малоросів» і «ве­ликоросів», про їхнє місце в спадщині Київської Русі.

Факт 12. «Україна стане новою Грецією — в тій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарова­ний народ прокинеться колись для нового жит­тя» {німецький філософ, «батько» романтизму Й.Г.Гердер).

 

УРОК 4

ПОШИРЕННЯ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ІДЕЙ У СЕРЕДОВИЩІ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКИХ СВЯЩЕНИКІВ ГАЛИЧИНИ.

«РУСЬКА ТРІЙЦЯ»

Конспект уроку

В ході аналізу матеріалів пропонується зро­бити такі узагальнення та висновки:

Східна Галичина перейшла під владу австрій­ських Габсбургів, але залишилась економічно і культурно відсталою. Серед українців Галичини майже не було шляхти, свідомого міщанства, інтелігенції. Народ представляли селянство та духовенство. У галицькому становому сеймі пе­реважали поляки. Вони лякали австрійську вла­ду вигадками про прихильність галицьких ук­раїнців до Росії. Під їх тиском почалось ополя­чення українського населення та латинізація ук­раїнської греко-католицької церкви. Відновлена митрополія стала центром громадського життя, а уніатське духовенство почало відігравати про­відну роль у житті українського громадянства.

Першими просвітницькі ідеї виголосили свя­щеники:

• виступали з науковими працями на захист мови;

• відкривали українські народні школи;

• робили спроби видавати для народу книж­ки релігійного змісту;

• висловлювали думки про окремішність і самостійність української мови.

У 30-ті роки з'явилась західноукраїнська ду­ховна інтелігенція, яка сприйняла демократичні ідеї Західної Європи. Цьому сприяли ідеї польської революційної молоді, що прагнула відновити власну державу, та польські реакційні кола, шо відверто демонстрували зневагу до нації «хлопів та попів».

Прогресивна українська молодь часто була не-вдоволена тим, що польська революційна демо­кратія байдужа до її національних потреб.

Пробудилася національна свідомість, виник інтерес до власного народу. Молоді патріоти по­чали «ходити в народ», записувати народні пісні, перекази, оригінальні висловлювання.

Справжнє національне відродження на Східній Галичині почалося зі створення «Русь­кої трійці». Засновники цього гуртка усвідоми­ли свою приналежність до українського народу, пройнялися почуттям патріотизму і поставили собі завдання працювати на користь народу, піднімати його свідомість, розвивати народну мову і на її основі — українську літературу. Вони розпочали свою діяльність із поглибленого ви­вчення української й слов'янської історії та філо­логії, збирання перлин народної творчості.

Вони підготували до друку історико-літературний збірник «Зоря», де було вміщено біогра­фію Б.Хмельницького, вірш М.Шашкевича про С.Наливайка, проповідували єдність галицьких українців з усім українським народом. Та на ви­могу віденської влади «Зорю» було закрито.

Тоді «трійчани» підготували літературний аль­манах «Русалка Дністрова», де були надруковані й матеріали забороненої «Зорі».

Вихід альманаху прихильно зустріла й висо­ко оцінила передова громадськість, бо кожне слово у ньому дихало полум'яним патріотизмом,

Але львівська цензура «Русалку Дністрову» заборонила, видавців збірника притягнули до слідства, і їм було винесено суворий вирок. Чле­ни «Руської трійці» втратили можливість вести активну громадсько-культурну діяльність, але продовжували займатися літературною творчі­стю.

Ідеї національного відродження проникли й на Закарпаття. Тут культурно-просвітницькою ро­ботою займався О.Духнович:

• написав низку патріотичних поезій;

• був автором підручників для народних шкіл;

• разом з А.Добрянським домагався запро­вадження на Закарпатті викладання в школах ук­раїнської мови.

Висновки

1. У національному русі в Галичині провідну

роль відігравало греко-католицьке духовенство.

2. Духовенство спочатку не мало національ­них ідеалів, а на захист української мови висту­пило, щоб не допустити окатоличення церкви шляхом введення латинського алфавіту.

3. Священики першими висловили думку про окремішність української мови, хоча самі писа­ли мовою, далекою від народної.

4. Національне відродження на етапі збиран­ня культурної спадщини мало характер про­світницький. Духовна інтелігенція в особі «Русь­кої трійці» пройнялася західними просвітниць­кими ідеями про спільність людей на основі єди­ної мови та культури, тому найбільшу увагу при­діляла мовному питанню, тобто питанню, яка мова найвідповідніша для галицьких українців. Ви­знання окремішності української мови означало визнання приналежності галицьких українців до українського народу, їх спорідненість з українця­ми Наддніпрянщини. Це було доведено шляхом збирання культурної спадщини народу.

Фактичний матеріал до уроку

Факт 1. 1784 р. — відкрито Львівський уні­верситет, де з 1797 до 1809 р. діяв україномов­ний богословський факультет.

Факт 2. 1807 р. — відновлено греко-католицьку митрополію в Галичині. 1837—1850 рр. — авторами 40 із 43 виданих українських книг були священики.

Факт 3. У 1817—1845 рр. існував галицький становий сейм (духовенство, магнати, шляхта, міщани).

Факт 4. В 1816 р. — М.Левицький, галиць­кий митрополит, та І.Могильницький, церков­ний діяч, створили товариство руських свяще­ників: «...з першими обов'язками товариства для поширення християнської просвіти і культури тісно в'яжеться старання про вдосконалення мови...»

Факт 5. 1823 р. — «Граматика язика словено-руського» І.Могильницького з передмовою «Відомості о язиці руськім».

Факт 6. «У мені розбудилося бажання відвіда­ти гірські сторони, побувати на верхів'ях гір, пізнати народ, про який я чув багато».

«Поляки хотять ґвалтом, щобисьмо Польщу за своє отечество уважали».

«Я пізнав незавидне життя хліборобів... жа­дібно записував пісні, замічені у розмові пословиці, перекази або незвичайні вислови й фра­зи...»(Я.Головацький}.

Факт 7. 1832 р. — М.Шашкевичем, І.Ваги-левичем, Я.Головацьким — студентами Львівського університету і вихованцями греко-католицької духовної семінарії створена «Руська трійця».

Факт 8. «Руські ми серцем, та й віра русь­ка...» (М.Шашкевич)

«Я пробував своїх сил в українській мові як своїй рідній, що різниться від великоруської і церковної мови, і думав закласти під її розви­ток, щоб зарадити недостачі української літера­тури» {М.Шашкевич}.

Факт 9. 1834 р. — Історико-літературний збірник «Зоря», 1837 р. — літературний альма­нах «Русалка Дністрова».

Факт 10. «Русалка Дністрова» запалила во­гонь, який створив очі кожному письменному чоловікові...» (Я.Головацький)

«...вчись, як твої отці, твої діди жили, що діяли, що їм силу надавало, який їх язик, душа, серце...» (М.Шашкевич)

Факт 11. «Маємо досить клопоту з одним народом, а ці божевільні хочуть відродити дав­но мертвий і похований русинський народ» (начальник австрійської поліції Львова).

Факт 12. 0-Духнович -«- закарпатський будитель поезії: «Я русин був, єсть і буду» («Підкар­патські русини», «Книжиця читальна»}.

УРОК 5

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО. СПРОБА ПОЛІТИЗАЦІІ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ

Конспект уроку

Я зробив усе, що міг, а ви, якщо хочете, зробіть більше

                                                        В.Білозерський

У 40-ві роки осередком громадського життя став Київ. Університет св. Володимира був не тільки науково-освітнім центром, а й хранителем та провідником української культури. Археогра­фічна комісія розпочала діяльність з дослідження українського минулого, виросло нове покоління громадських діячів. З рук у руки передавали ру­кописи «Історії Русів», твори І.Котляревського,Є.Гребінки, М.Максимовича. Стало модним роз­мірковувати про загадкову душу народу.

За таких умов на початку 1846 року виникло Кирило-Мефодіївське братство — перша неле­гальна українська політична організація. Заснов­никами її були вчитель В.Білозерський, пись­менник П.Куліш, історик М.Костомаров. Крім них у засіданнях брали участь Т.Шевченко, служ­бовець М.Гулак, етнограф П. Маркевич та інші.

Вивчаючи народну творчість, Костомаров дійшов висновку про спільність українців з інши­ми слов'янськими народами. Куліш перейнявся ідеєю поширення української науки і літерату­ри, а заклик Шевченка до одночасного націо­нального та соціального визволення знайшов відгук у багатьох українців.

В ході аналізу програмних документів това­риства — «Книги буття українського народу» та Статуту Кирило-Мефодіївського братства — слід довести, що ця організація була політичною і ознаменувала початок нового етапу національ­ного руху, тобто визначити місце кирило-мефодіївців у національному русі.

На підставі аналізу документів визначаємо, чому товариство назване іменами християнських

слов'янських проповідників та яке це має відно­шення до України. У ході обговорення робимо такі узагальнення.

1. Основний постулат християнства — «Бог є Любов». Але між народами немає християнсь­кої любові, вони пригноблюють один одного. Мета товариства — покінчити з національним гнобленням, жити за законами Божої любові, яка об'єднує, а не роз'єднує людей.

2. Слов'янські народи зазнали в минулому неймовірних утисків і страждань. Але вони спов­нені нерозтраченої енергії, й це підтвердила пе­ремога над Наполеоном. Отже, майбутнє — за слов'янами. Це основна ідея панславізму. Слід наголосити, що ідеї панславізму в розумінні кирило-мефодіївців ґрунтуються не на зверхності одного народу над іншим, а на їхній рівноправ­ності, й це відрізняє їх від реакційного панславізму Погодіна з числа московських слов'янофілів.

3. Український народ настільки зневажений на власній землі, що може згубити свій націо­нальний дух. Тому в нього своя, особлива роль серед слов'янства. Крім цього, українцям при­таманне споконвічне прагнення до волі, до сво­боди, і це робить українців особливими, тому саме їм історія відвела важливу місію — бути основою слов'янського союзу.

Аналіз документів дає змогу визначити полі­тичну програму кирило-мефодіївців: ліквідація монархії, демократія, слов'янська федерація рівноправних народів, республіканське правлін­ня, знищення кріпацтва і станових привілеїв.

Вивчаючи документ, учитель пропонує по­міркувати, чи буде держава, побудована на та­ких засадах, правовою (ознаки правової держа­ви вже відомі учням з уроків правознавства).

Варто звернути увагу на те, що братчики прак­тично не розробляли соціальних проблем, споді­ваючись, що національна свобода і республі­канський устрій гарантують соціальну рівність. Тим самим було закладено підвалини ідеї, яка стане панівною у національному русі: спочатку треба створити власну державу, а вже якою вона буде — підкаже майбутнє.

Щодо шляхів реалізації програми та тези про дві течії у кирило-мефодіївців, цю думку можна подати як дискусійну, запропонувавши для ана­лізу висловлювання М.Костомарова.

Зачитується документ, що свідчить про те, як було викрито організацію.

Під час роботи над документами варто поста­вити такі запитання.

1. Чи відповідає зібрана під час слідства жан­дармами інформація програмним вимогам кири­ло-мефодіївців?

2. Чому на слідстві кирило-мефодіївці саме

так тлумачили свої панславістські ідеї?

3. Чому Т.Шевченка вважали найбільшим злочинцем?

4. Що було причиною, а що — приводом для покарання Т.Шевченка?

З часу появи братства стало зрозуміло, що українська національна ідентичність відрізняєть­ся від російської. Навіть російська демократія не сприймає українців як націю. Різниця става­ла все більш політичною.

Висновки

1. Кирило-Мефодіївське братство ознамену­вало початок політичної боротьби з царатом. Це була перша таємна політична організація, яка перейшла від національно-культурницьких до національно-політичних проблем:

• відновлено самостійницькі ідеї в національ­ному русі;

• встановлено зв'язок між козацькою держа­вою і майбутнім України;

• висунуто ідею федерації самостійних на­родів.

Але спроба політизації національного руху ви­явилась невдалою.

2. Виникнення Кирило-Мефодіївського брат­ства свідчить про неперервність національного руху, бо М.Костомаров та П.Куліш творили власні історичні, етнографічні та літературні тво­ри, що було типовим для діячів першого етапу національного руху. Вони ж створили політичну організацію, яка ознаменувала перехід до друго­го етапу. Але в умовах реакції національний рух не став та й не міг стати масовим.

3. У загальноєвропейському контексті това­риство було українським відповідником націо­налістичних організацій 1830—1840-х рр. Але від багатьох європейських таємних організацій київське товариство відрізнялося революційною програмою демократичної слов'янської феде­рації. У контексті Російської імперії діяльність кирило-мефодіївців поклала початок новій ук­раїнській ідентичності серед місцевої еліти, про­тиставивши ідеї урядового панславізму ідею фе­деративної слов'янської республіки зі столицею у Києві.

Фактичний матеріал до уроку

Факт 1. «Українська пісня й не писана сло­весність народу українського натхнули молоді уми в Києві спасенною думкою видвигнути свою націю із темряви» (П. Куліш).

Факт 2. «Християнство та історія слов'ян були їм потрібні для великого сподвижництва» (П.Куліш).

«Релігія Христова дала світові новий мораль­ний дух й нові цілі для здійснення великих ідей єдності...»

«Слава слов'янська відчутно пролунала на За­ході, і тоді слов'яни привернули до себе ува­гу...»

«Жоден з слов'янських народів не може так прагнути до самобутності (тобто незалежності) і підбурювати інших братів, як ми, українці... Коли довше існуватиме теперішній порядок, в якому все українське зневажається, тоді Україна загубить свій народний скарб...» (зі статуту Кири­ло-Мефодіївського братства)

«І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і повстане слов'янщина, і не буде ні царя, ні царевича... ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії...» Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою (у перекладі з польської — республікою) в союзі слов'янськім.

Тоді скажуть всі народи, показуючи на те місце, де на карті буде намальована Україна: «Ось камінь, який не берегли будівельники, то хай він буде основою всього...» (із «Книги буття українського народу»)

Факт 3. «Царство і аристократизм викрив­ляють життя людей, і суспільство не може відро­дитись, поки не звільниться від них».

«Кожному племені мати правління народне і повну рівність громадян...»

«При з'єднанні кожному племені слов'ян на­лежить мати свою самостійність».

«Буде загальний Слов'янський собор...»

«Суспільство буде старатися про викорінення рабства, будь-якого приниження нижчих класів...»

«Освіченість та чиста моральність є умовою участі в управлінні...»

(із «Книги буття українського народу»)

Факт 4. «Творіть, а не руйнуйте, бо старе скоро розпадеться і перетвориться на попіл само собою. Інакше, де викорінення — там насиль­ство, і часто доводиться шкодувати про зруйно­ване...» (М.Костомаров)

Факт 5. «Збирались ми на квартирі Гулака, мріяли про те, як розростеться товариство. Шев­ченко, як завжди, не зовсім цензурне вислов­лювався про існуючий порядок. Тим часом за стіною сидів якийсь Петров і записував все, що говорилось. Цей Петров зблизився з Гулаком, втерся в його довір'я і, узнавши остаточно всі подробиці й план товариства, написав донос до Третього відділення...

Після цього ми ще прожили спокійно три місяці» (/з свідчень М.Костомарова на слідстві).

Факт 6. «Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов'янських племен, а засобами для цього було знищення ворожнечі між слов'янами, повага до їхньої на­родності, сповідання православ'я, відкриття учи­лищ та видання книг для народу.

Ідеї про відновлення мови, культури, об'єд­нання слов'ян належать не лише причетним до Кирило-Мефодіївської справи, а й всім, хто зай­мається дослідженнями слов'ян».

«Шевченко набув слави знаменитого малоро­сійського поета, тому з його улюбленими вірша­ми могла укоріняться думка про гетьманщину, про можливість існування України як окремої держави.

Спочатку здавалося, що він — діюча особа у україно-слов'яністів (тобто у кирило-мефодіївців), але їхні задуми не такі вже й важ­ливі. Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще в 1837 році, то виходить, що Шевчен­ко не належав до українсько-слов'янського то­вариства, а діяв окремо. Але за підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно визнати одним з найважливіших зло­чинців» (інформація шефа жандармів О. Орлова про діяльність товариства).

Факт 7. «Шевченку послали на Кавказ сол­датом. Мне не жаль его, будь его судьею, я сделал бы не меньше» (В.Бєлінський}.

УРОК 6

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В РЕВОЛЮЦІЇ 1848 РОКУ В АВСТРІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

Конспект уроку

На основі запропонованих фактичних мате­ріалів пропонується зробити такі узагальнення.

Національний рух розпочався раптово, бо був викликаний зовнішніми причинами — револю­цією в Австрії, і був бурхливим, про що свідчить велика кількість подій. Головну роль у ньому продовжувала відігравати інтелігенція, яка ство­рила першу політичну організацію — Головну руську ралу. навколо якої згуртувалися свідома українська інтелігенція та селянство. ГРР дома­галася об'єднання всіх українських земель в ок­ремий коронний край Австрійської імперії. Місцеві руські ради зібрали на підтримку цієї вимоги 200 тисяч підписів.

Друкованим органом ГРР стала «Зоря Галиць­ка» — перша українська газета.

Папські рейсшині кола вороже зустріли по­яву ГРР, бо вони намагалися всю Галичину пе­ретворити на польську провінцію.

ГРР створила власні збройні сили — загони національної гвардії та селянську самооборо­ну, але зустріла опір з боку австрійських влас­тей.

Послаблювали український національний рух демонстрація вірнопідданства австрійському імпе­ратору та конфлікт між національними рухами двох поневолених народів — поляків і українців.

Полякам і українцям не вдалося дійти взає­морозуміння на Слов'янському з'їзді поневоле­них народів у Празі.

Могутнього національного руху не виникло, бо українська інтелігенція була нечисленна, представлена переважно духовними особами, а селянство було темним і забитим злиднями та безкультур'ям. Повстання у Львові було при­душене.

Австрійський уряд не виконав головної вимо­ги ГРР: не поділив Галичину на польську і ук­раїнську частину, а Закарпаття віддав Угорщині.

Значних здобутків було досягнуто в культурі:

видано першу українську газету, дозволено ство­рити у Львівському університеті кафедру україн­ської мови, накреслено програму розвитку ук­раїнської науки, створено культурницько-про­світницькі та видавничі товариства.

Висновки

1. II етап національного руху в Галичині по­чався несподівано і бурхливо, але могутнього на­ціонального руху не виникло.

2. Спроба створення політичних організацій зазнала невдачі.

3. Конфлікт між національними рухами по­неволених народів ослаблював революційні сили поляків та українців.

4. Значними були здобутки на культурно-про­світницькій ниві.

5. Конституційні реформи в Австрійській імперії, які згодом розпочалися, відкрили нові можливості для національного розвитку.

6. Найголовніша заслуга діячів національно­го руху — вироблення національної ідеї. Націо­нальна ідея дає відповідь на питання, для чого живе нація, як вона себе проявляє. В умовах національного гніту Австрійської імперії націо­нальна ідея галицьких українців полягала в об'єд­нанні всіх українських земель в окремий корон­ний край, тобто у вимозі територіальної само­стійності.

Фактичний матеріал до уроку

Факт 1. 2 травня 1848 р., Львів — Головна руська рада на чолі зі священиком Г. Яхимовичем.

«Сумний стан змінився через конституцію. Треба піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи, бо галицькі русини є части­ною українського народу, колись самостійного» (з Маніфесту ГРР).

6 листопада 1848 р. — вимоги Ради до цісаря:

• поділити Галичину на Східну (українську) та Західну (польську);

• до Східної Галичини вже увійшла Північна Буковина і має приєднатися Закарпаття.

Факт 2. 1848—1851 рр. — перша українська газета «Зоря Галицька».

Факт 3. «Не треба двох рад у Львові — тут один край і один народ. Русини — це тільки частина польського народу, руська мова — це говірка польської мови. Польська мова вже ви­роблена, а руська мова дуже запущена, вжива­ють її тільки хлопи» (на зібранні польської інте­лігенції Львова 1848 р., організованому польською Центральною радою народовою).

Факт 4. Указ цісаря Фердинанда про ство­рення національної гвардії «для оборони кон­ституційного монарха... для спокою і внутріш­нього порядку».

«На правому крилі 300 гуцулів з рушницями через плече на маленьких гірських кониках; коло них 600 піших гуцулів і підгорян з власними рушницями і старими військовими карабінами з кременем... далі 600 селян... Дивно виглядали ці ополченці у різнобарвних сіряках, то з косою, то з списом, то з сокирою...»(народне ополчення під Богородчанами)

«Формування далі руських батальйонів недо­пустиме, а для держави навіть небезпечне, бо без потреби твориться корпус, натхненний на­родними ідеалами»(лист австрійського намісни­ка А.Голуховського до австрійського цісаря від 28 квітня 1849 р,).

Факт 5. 15 травня 1849 р. — святочний похід у Львові:

«На чолі походу їхав великий віз, запряже­ний у 6 пар волів з позолоченими рогами у жов­то-синіх ярмах; на возі серед національних пра­порів і квіток стояв величезний коровай і мед як подарунок вірного народу для цісаря...»

Польський депутат сейму Е.Країнський крити­кував австрійського намісника Галичини Ф.Стадіона за те, що він «поділив один галицький народ і цим посіяв незгоду між поляками та русинами, бо вживає в урядових листах руську мову».

Факт 6. Червень 1848 р. — Слов'янський з'їзд поневолених народів у Празі.

Факт 7. «Як депутатів до Відня мали обира­ти, то страх великий був: один казав: «Вибирай­те самих хлопів, бо цісар хлопів на Раду потре­бує...», другий казав: «Не вибирайте нікого, бо хто відважиться депутатом у Відень поїхати — буде без милосердя побитий і певно, назад не вернеться...», а третій як говорив, то мене про­пасниця била: «Не йдіть на вибори і другим відрадьте, бо то підписи на панщину збирають...» (зі спогадів селян про виборчу кампанію).

1—2 листопада 1848 р. — повстання у Львові, придушене австрійськими військами.

Факт 8. 1851 р. — Головна руська рада са-морозпустилася.

1867 р. — Закарпаття приєднано до Угорщини.

Факт 9. Жовтень 1848 р. — з'їзд 100 україн­ських учених у Львові.

Липень 1848 р. — культурно-просвітницьке та видавниче товариство «Галицько-руська ма­тиця».

1848 р. — перша українська читальня в Ко­ломиї.

1849 р. — відкриття Народного дому у Львові.

УРОКИ 7-8

ВИРОБЛЕННЯ ТА ПОШИРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ В УМОВАХ

РУСИФІКАЦІЇ (ХЛОПОМАНИ,

ГРОМАД1ВЦІ, ДРАГОМАНІВСЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ)

Конспект уроку

Тема розрахована на 2-3 уроки за вибором учителя або ж підлягає скороченню за умови проведення одного оглядового уроку.

У ході бесіди під час аналізу запропонованих матеріалів пропонується така інтерпретація фактів та подій.

Через 10 років колишні кирило-мефодіївці зу­стрілися в Петербурзі. Тут зібралося багато української молоді, яка із захопленням дивилася на легендарних зачинателів національного руху і чекала від них порад, гасел, рекомендацій щодо практичних кроків. Колишні кирило-мефодіївці усвідомлювали необхідність пе­редати естафету боротьби, щоб зробити національ­ний рух спадкоємним та поступовим. Вони ви­ступили в ролі наставників молодого покоління українських патріотів. Але заслання і постійний нагляд поліції далися взнаки: вони відійшли від революційних ідей та неосяжних політичних планів і звернули увагу на актуальне питання — оборону національної самобутності (своєрідності) українського народу. Щоб органічно продовжити започаткований ними II етап національного руху, колишні кирило-мефодіївці вирішили створити офіційно дозволений друкований орган, навколо якого об'єдналися б розпорошені сили діячів ук­раїнського національного руху. Таким органом став журнал «Основа».

У журнальних публікаціях проголошувались ідеї, які повинні були стати програмою дій для діячів національного руху: перехід від збирання культурної спадщини, від сприйняття й засвоєння народної мови та культури до пробудження на­ціональної свідомості народ шляхом розвитку і популяризації досягнень української культури, шляхом доведення національної самобутності (своє­рідності) українського народу та його культури.

Першими зайнялися цією справою студенти Київського університету. Наприкінці 50-х років тут виникає гурток хлопоманів, учасники якого — В.Антонович, Б. Познанський, Т.Рильський, А.Свидницький та ін. у селянсько-міщанському вбранні пішки обійшли Київщину, Поділля, Во­линь, щоб зблизитися з селянством й відчути свою приналежність до українського народу. Хлопоманами (від польського «хлоп» — селя­нин) називали їх їхні недоброзичливці, самі себе вони називали українофілами («ті, що люблять українство»). Але власті плутали їх з російськи­ми народниками і переслідували, тому 1861 р. гурток припинив своє існування, і колишні хлопомани влилися в українську громаду Київсько­го університету.

Київську громаду створили молоді інтеліген­ти, що брали участь у недільних школах: П.Чубинський, 0-Левицький, П.Житецький.

Громада спочатку не мала чіткої програми, її діяльність полягала у зборах, дискусіях, освітній роботі. Згодом виникли громади в Одесі, Хар­кові.

Діяльність громад посилила наступ на україн­ство з боку реакційних кіл. М.Катков спробу­вав обґрунтувати національний гніт:

• невизнання факту існування українського народу;

• принцип державної народності (державна народність, тобто російська, може складатися з різних народів, які розчиняються і стають од­нією нацією — російською).

Офіційні власті  теж встановили над громадою нагляд.

У таких умовах громади почали розробляти свою ідеологію. Київська громада встановила тісні зв'яжи з петербурзьким центром при жур­налі «Основа» і почала виступати як представ­ник українського громадянства. Першим програм­ним виступом громади стала заява В.Антоновича. Але навіть легальна діяльність турбувала царський уряд, і він відповів новим посиленням національного гніту.

Почалася розправа з діячами українського на­ціонального руху.

За таких умов громада перейшла до конспі­рації, підбирала нових членів обережно, шляхом . голосування і обов'язково з ви­щою освітою. В громаді зосере­дилась українська інтелектуаль­на еліта: М-Драгоманов, В.Анто­нович. П.Чубинський, С.Подо-линський, О.Потебня. На почат­ку 70-х років національно-куль­турне життя знов активізувало­ся. Але тепер головну увагу громадівці приділяли розвитку на­уки, не припиняючи, однак, і культурно-світньої роботи.

Піднесення українського на­ціонального руху знов привер­тає увагу царського уряду. По­мічник куратора Київського на­вчального округу подав доповід­ну записка на українських сепаратистів у Південно-Західному відділі Російського географіч­ного товариства. Почалось таєм­не слідство. В результаті — но­вий заборонний указ.

Указ унеможливлював будь-яке українське на­ціонально-культурне життя. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства за­крито, видання «Київського телеграфу» припи­нено. М-Драгоманова, М.Зібера, С.Подолинського змусили виїхати за кордон.

 

М. О. Максимович

 

Після нових урядових репресій серед громадівців відбувся розкол на «старогромадівців» і «молоду громаду». Старогромадівці гуртувалися навколо журналу «Киевская старина» — єдино­го, хоча й російськомовного, українознавчого журналу. Вони займались виключно культурниц­твом, проте не були принциповими противни­ками політичної боротьби. Старогромадівці вва­жали її передчасною за тодішніх умов, бо вона забирала багато енергії, але не давала потрібних результатів. Поле їхньої культурницької діяль­ності невпинно розширювалось:

— займалися науковими дослідженнями в уні­верситетах і наукових товариствах;

— за кордоном, особливо, в Галичині, друку­валися українознавчі праці;

— для піднесення національного духу влаштовувалися концерти, вечірки, театральні виста­ви, ювілеї письменників, товариські зібрання у В-Антоновича, подружжя Лисенків, Косачів, Ста-рицьких.

Молоді громадівці засуджували політичну без­діяльність старшого покоління. Серед них виді­лилося два напрямки: соціалістичний і націо­нальний. Перший був представлений українсь­кими політичними емігрантами М.Драгомановим, С.Подолинським та М.Павликом, які в Швей­царії видавали журнал «Громада». Вони висту­пали проти великих власників, а рівність людей вбачали у передачі всіх багатств колективам, де всі працюють і разом володіють результатами своєї праці. Це стосувалося і українських селян, яких вони бачили членами сільських громад і колектив­ними власниками землі.

Одночасно М-Драгоманов висловив своє бачення націо­нальних проблем. Він висту­пив проти національного по­неволення   народів   у Російській і Австро-Угорській імперіях. Цим він ствердив платформу українського ви­звольного руху, який мав ґрунтуватися на засадах де­мократичних свобод і права всіх народів на самостійне політичне життя. Однак такі погляди здалися старогромадівцям занадто революційни­ми, і вони перестали фінан­сувати видання журналу «Гро­мада».

Друга частина молодогромадівців намагалась українсь­кий рух зробити політичним, вони називали себе «свідомими українцями». Перші гуртки були не­великими і невпливовими. Здебільшого учасни­ками їх були студенти Харківського та Київсь­кого університетів. Одним з таких гуртків стало «Братство тарасівців», метою якого була бороть­ба за шевченківські суспільно-політичні ідеали.

Єдиним документом, що зберігся для нащадків, став маніфест «Profession  dе foі молодих ук­раїнців», опублікований у львівському часописі «Правда». Тут вперше сформульовані у загальній формі заклики до боротьби за власну державу. Однак документ не містив програми конкретних дій, і повести під цими гаслами визвольний рух за собою «тарасівцям» не вдалося. До того ж, вони самі опинилися в полі зору поліції. Але «Брат­ство тарасівців» надало українській справі по­літичного характеру. Під її впливом засновано студентські громади, проведено всеукраїнські з'їзди громад, створено всеукраїнську студентську спілку «Молода Україна», а на її основі — першу україн­ську політичну партію. Це свідчило, що націо­нальний рух переходить до третього етапу — політичного, коли на порядок денний постає пи­тання майбутньої української держави. Отже, на­ступне завдання діячів українського національ­ного руху — виробити державницьку ідею, тобто визначитись у програмах своїх політичних партій:

якою має бути українська держава і якими шля­хами її будувати.

Висновки

1. Організаційний етап національного руху був тривалим і складним.

Головною заслугою діячів національного руху було вироблення національної ідеї: можливість досягти національного самовираження через роз­виток національної самосвідомості народу.

2. Національно-культурне життя коливалося між періодами терпимості й періодами насиль­ства та репресій, тому реалізувати національну ідею, тобто домогтися значного зростання на­ціональної самосвідомості народу, не вдалося.

3. Українська інтелігенція виявила себе гідною бути провідником національних ідей.

4. Розкол громадівців на «старогромадівців» і «молоду громаду», яка, в свою чергу, поділялась на соціалістичну і національну, послаблював на­ціональний рух.

5. «Братство тарасівців» поставило на поря­док денний питання про майбутню українську державу.

Фактичний матеріал до уроків

Факт 1. Січень 1861—жовтень 1862 р. — Пе­тербург, журнал «Основа» під редакцією В.Білозерського.

Факт 2. «Для нас однаково смішний як шля­хетський гонор поляків, що називають українську мову холопською, так і вельможна делікатність великоросів, що твердять, ніби українська мова назавжди залишиться мовою простолюддя і не стане мовою школи і освіченості» (П.Житецький у журналі «Основа»).

«У майбутньому наша Південна Русь повин­на становити окрему державну цілісність на всьо­му просторі, де народ говорить українською мо­вою... Нехай же ні поляки, ні росіяни не вважа­ють своїми земель, заселених українцями» (жур­нал «Основа»).

Факт 3. «Я відкрив сам собою українство... Сподіваюсь, що працею і любов'ю заслужу коли-небудь, що українці признають мене си­ном свого народу, бо я все готовий розділити з ними» (В.Антонович, організатор гуртка хлопоманів»).

Факт 4. 1859 р. — засновано першу недільну школу в Києві, в 1862 р. — діє 67 недільних шкіл.

Факт 5. За 8 місяців 1861 року громадівці розповсюдили 12 тисяч примірників брошур ук­раїнською мовою.

1861—1866 рр. — існування у Чернігові ама­торського театру під назвою «Товариство, кохаюче рідну мову», організованого Л.Глібовим, О.Марковичем, О.Лазаревським.

Факт 6. «Україна ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою... ук­раїнський народ є лише частиною російського народу» (М.Катков, редактор «Московских ведомостей»).

Факт 7. «В Росії існує особливе товариство малоросів, пройнятих духом якогось патріотиз­му, яке має скрізь своїх послідовників... Універ­ситети Київський і Харківський служать голов­ними поширювачами ідей про можливість віднов­лення Малоросії. Ці молоді вільнодумці праг­нуть зблизитися з простим народом, навчити його грамоти, щоб навести на думку про колишню славу Малоросії і діяти на шкоду монархії» (з жандармського доносу).

«Діячі Київської громади носять в одній кишені писання «батька» — Тараса, а в іншій «Капітал» Маркса (російська права преса).

Факт 8. «Єдине діло друзів народу — допо­магати розвитку народу, не вдаючись у суспільні й політичні балачки, про речі, які зараз для ньо­го темні й непотрібні»(зі статті Антоновича, журнал «Современная летопись», 1862 р.).

Факт 9. 1863 р. — Валуєвський указ: «...нія­кої особливої малоросійської мови не було, нема і бути не може... говірка, що вживає простолюд, є та сама російська мова, тільки засмічена польськими словами. Видання книг малоросійсь­кою мовою як духовного, так і навчального змісту для початкового навчання народу припинити...»

Факт 10. Закрито «Чернігівський листок», а його редактора Л.Глібова звільнено з посади вчи­теля гімназії та вислано з Чернігова.

О.Кониський, автор вірша-молитви «Боже Ве­ликий Єдиний, нам Україну храни», засланий до Вологди за відкриття на Полтавщині недільних шкіл та складання підручників.

П.Чубинський, автор вірша «Ще не вмерла Україна», висланий на 7 років до Архангельська.

1866 р. — не надруковано жодної книги ук­раїнською мовою.

Факт 11. «Ми добре вже знали, що одної свободи мало — без науки, без європейської ос­віти» (П.Житецький).

1873 р, — відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, який ви­дав 7 томів праць етнографічного та статистич­ного характеру.

1874 р. — III Всеросійський археологічний з'їзд у Києві.

Факт 12. 1874 р. — громадівська газета «Ки-евский телеграф».

1870 р. — М.Костянтинович на повітових земських зборах у Чернігові пропонував клопо­татись про викладання в земських школах «місце­вим наріччям», бо російська мова «майже зовсім незрозуміла для наших сільських хлопчиків:

вислів «Лик Иуди исказился» вони розуміють як «Іуда сказився».

Факт 13. «Вся літературна діяльність так зва­них українофілів є прихованим під благовидни-ми формами замахом на державну єдність і цілісність Росії» {висновки слідчої комісії).

1876 р. — Емський указ: «Не допускати вве­зення в межі імперії без особливого дозволу будь-яких книг і брошур, виданих малоросійською говіркою... друкування книг тією самою говір­кою заборонити. Заборонити також різні сценічні вистави і друкування текстів для музичних нот».

Факт. 14. 1882—1906 рр. — журнал « Києве -кая старина».

«У нас Москва приборкала, з'їла, перевернула українця, одбила від родини» (з листа М.Лисенка до В.Лукича 1892 р.).

«Певно, вас уже оповіщено, що... постала добра думка перекласти серію «Первоначальных учеб-ников» (мається на увазі переклад з російської на українську мову 6 популярних підручників з фізики, географії, хімії, геології, історії, астро­номи. — Лет.). Отож і взялися до цієї справи. Геть всеньку серію розібрано... і я з великою охотою припав до роботи. Чимало переклав» (з листа М.Лисенка до М.Драгоманова, 18 листо­пада 1876р.}.

1876 р. — у Празі на кошти громадівців україн­ською мовою видано двотомник Т.Шевченка.

Січень 1873 р. — відкрито Історичне товари­ство Нестора-літописця.

1884 р. М-Лисенко порадив надіслати в Галичи­ну в «Просвіту» не дозволену для друку в Росії брошуру про Б.Хмельницького, де за неї «дуже дя­куватимуть, а нам, сиротам, тільки і зосталось підтримувати Галичину і морально, і матеріально».

«Цензура такс робить з «українською продук­цією», що аж гидко згадувати; вона забороняє все найталановитіше» (лист М.Лисенка до Ольги Франка 1887р.).

«Усе, що готувалось до друку, звичайно відсила­лося до львівських часописів, до «Зорі», а потім до «Правди» (зі спогадів поета В.Самійленка, 1885 р.).

«В культурі — раціоналізм, в політиці — фе­дералізм, в соціальних питаннях — демократизм». (М.Драгоманов).

«...зрівняти всіх людей на світі так, аби ко­жен на себе робив, а не на других; аби кожний мав чим і на чім робити... Така наука про рівність всіх людей називається соціалізм, такі думки звуться соціалістичними, а чоловік, котрий їх тримається, — соціаліст, по-нашому гуртівник, або товаришник, бо все має йти на гурт товари­ствам, громадам» («Друкований лист М.Павлика до людей» 1880 р.).

«Введення спільного користування майном ви­магає добровільної згоди і високого морального розвитку» (М.Драгоманов у статті «Революція»).

«Рівноправна федерація громад і спілок вільних людей, союз рівних і вільних націй» (М.Драгоманов).

«Драгоманов першим блискуче й докладно роз'яснив російському суспільству зміст і значення конституційного ладу, особливо прав осо­би та принципів самоуправління» (П.Струве, іде­олог російських лібералів).

«Українці, на його думку, мають бути соціалі­стами, тому настоював на спільній праці з мос­ковськими соціалістами. Цим завдав великої шко­ди національній ідеї» (М.Грушевський про М. Драгоманова).

1892 р. — «Братство тарасівців»: студенти І.Липа, В. Боровик, М.Базькевич, М.Байздренко.

Існує і не діє якийсь зневолений, зневолений народ, що зветься українцями... Віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебуває... прагнення до федеративного ладу у тих державах, з якими з'єднана українська земля» («Profession  dе foі  молодих українців», 1893 р.).

1895—1897 рр. — створено студентські гро­мади у Київському та Харківському університе­тах, у Полтавській духовній семінарії.

1898 р. — Всеукраїнський з'їзд студентських громад у Києві.

1899 р. — На другому Всеукраїнському з'їзді студентських громад у Києві створено організа­цію «Молода Україна».

1899 р., Харків — створення Революційної Української партії.

УРОК 9

НАЦІОНАЛЬНА ТЕЧІЯ НАРОДОВЦІВ

Конспект уроку

Нове піднесення національного руху в Гали­чині почалося в 1860 р., коли було проголошено нову конституцію Австрії, відому під назвою «Федеративна конституція». Вона передбачала розподіл влади між імператором, рейхстагом (пар­ламентом) у Відні та крайовими сеймами (місце­вими парламентами). У Львові в 1861 р. розпо­чав роботу галицький крайовий сейм, який оби­рав зі свого складу депутатів до віденського рей­хстагу. Українці обрали 49 депутатів, а поляки — 101. Але українські депутати не мали полі­тичної програми боротьби за національну ідею, бо сподівалися на допомогу австрійської влади.

Через польське повстання галицький сейм було закрито, серед поляків проводилися чис­ленні арешти. Поляки пішли на угоду з австрій­ським урядом.

Коли ж надії на цісаря не виправдалися і за польсько-австрійською угодою вся Галичина пе­реходила під владу поляків, депутати опинилися в стані розгубленості.

Одна частина їх на чолі з Б.Дідицьким та І.На-умовичем підпала під вплив російської пропа­ганди і у своєму друкованому органі «Слово» про­голосила національну єдність з російським наро­дом, друга спробувала порозумітися з поляками. Але поляки цю пропозицію не прийняли.

Молода інтелігенція скептично ставилася до суперечностей у національному русі. Представ­никами цього нового покоління були редактор

університетського журналу «Вечорниці» Федір За-ревич і молоді письменники Ксенофонт Клим-кович та Володимир Шашкевич (син Маркіяна).

Оцю нову «Руську трійцю», що прагнула по­вернутися до народного життя, назвали «вечорничниками», або народовцями.

Ті ж, що поширювали погляди, ніби україн­ський народ належав до «єдиного русского народа», і готували грунт для «воссоединения Галиции с Россией», звалися москвофілами.

Народовський рух розгорнув свою діяльність у трьох напрямках:

— видавнича справа;

— культурно-освітня робота серед населення;

— наукова робота.

Завдяки зусиллям народовців, Галичина ста­ла центром українського друкованого слова, бо там видавалися й твори наддніпрянських пись­менників. З ініціативи наддніпрянців О.Кониського, М.Драгоманова, Д.Пильчикова на кошти полтавської поміщиці Єлисавети Милорадович створено Товариство ім. Т.Шевченка. Польська адміністрація Галичини, щоб скомпрометувати ук­раїнський національний рух, організувала судо­вий процес проти «українських соціалістів» (І.Франка, М.Павлика, О.Терлецького). Підне­сенню народовського руху сприяло слідство і суд польських властей над москвофілами, який вия­вив непривабливі зв'язки москвофілів з росій­ським урядом, тому в 1879 р. Руська Рада (мос­квофільська) провела до парламенту тільки трьох депутатів.

Така ситуація змусила народовців зайнятися політикою. 1885 р. вони заснували свою полі­тичну організацію — Народну раду.

Висновки

1. Як і під час революції 1848 р., могутнього національного руху не було.

2. Національний рух обмежувався культур­ництвом, широко використовуючи періодичні видання та культурно-освітні установи для про­будження національної самосвідомості народу.

3. Народовці підготували грунт для появи політичних партій та державницьких ідей.

4. Розкол у національному русі, протистоян­ня з польським національним рухом та спроба дійти порозуміння з австрійськими властями послаблювали національний рух, робили його суперечливим.

Фактичний матеріал до уроку

Факт 1. 1861 р. — галицький крайовий сейм (49 українців, 101 поляк).

Австрійський уряд «зробить для нас усе по­трібне».

1863 р. — польське повстання. З лютого 1864 р. до травня 1865 р. в Галичині діяв воєнний стан.

Факт 2. 1867 р. — австро-польська угода «Га­лицька резолюція».

Факт 3. «Русь Галицкая, Угорская, Києвская, Московская, Тобольская й прочие под взглядом историческим, литературним... єсть одна й та же Русь».

«Мы не русини от 1848 г., мы настоящие русские» (москвофільська газета «Слово»}.

Факт 4. 27 жовтня 1869 р. депутат Ю.Лав-рівський запропонував полякам угоду: за відмо­ву від домагання поділу Галичини на Східну і Західну пропонується забезпечити українцям рівноправ'я.

Факт 5.1. В.Шашкевич, А.Вахнянин, Ф.Заревич, К.Климкович, В.Барвінський.

«Це перший виразний осередок народовського руху з українофільським відтінком» (І.Франко).

Факт 5.2. 1862 р. — «Вечорниці», з 1863 р.

— «Мета», з 1864 р. — «Нива», з 1866 р. — «Ру­салка», з 1867 р. — «Правда».

Факт 5.3. 1868 р. - «Просвіта» у Львові (1870 р.

— прийнято статут, 1871 р. — відкрито першу чи­тальню у с. Микулинцях, 1875 р. — перша філія «Просвіти» у с. Бортниках).

1861 р. — культурологічний клуб «Руська бесі­да» з професійним театром.

Факт 5.4. 1873 р. — з ініціативи над­дніпрянців О.Кониського, М.Драгоманова, Д.Пильчикова на кошти полтавської поміщиці Єлисавети Милорадович створено Літературно-наукове товариство ім. Т.Шевченка.

Факт 5.5. «Не допустити, щоб поляки, здо­бувши всі права представляти наш народ, укрі­пилися на цих позиціях назавжди і здобули не лише фактичне, а й юридичне право говорити від імені усього краю і руського народу».

1885 р. — з'являється політична організація Народна рада.

УРОК 10

НЕОБХІДНІСТЬ ПЕРЕХОДУ ВІД НАЦІОНАЛЬНОЇ ДО ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ ІДЕЇ (ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ)

Українські національні будителі розбудову­вали націю на території Австрійської та Російської імперій.

Боротьба поляків за свою незалежність ста­ла прикладом для українців, а якщо подиви­тись на цю боротьбу крізь призму гасел фран­цузької революції, то стануть зрозумілими сло­ва Меттерніха: «Польськість — це революція». Польський рух впливав на українських патрі­отів. Але двоїстість польських інтересів («ук­раїнці — частина польської нації») призвела до розриву польсько-українського союзу, особли­во з поразкою польського повстання 1831 р. Реакцією на цей розрив стала поява «Руської трійці».

Наполеонівські війни та польський революційний рух, поширення ідеології роман­тизму та їдей слов'янської єдності змінили мис­лення українських інтелектуалів. Українські діячі вирішили творити нову ідеологію на народній основі. Опора на народну основу стала єдиною можливістю здобути національну ідентичність, що піднесло цінність і привабливість усього, що пов'язано з народом.

Діяльність недільних шкіл, організованих громадівцями, стала початком відродження україн­ського руху наприкінці 50-х років. Але під впли­вом польського повстання 1863 р. український рух почали переслідувати. Російський уряд праг­нув задушити у зародку серйозну загрозу тери­торіальній цілісності, Російської імперії. В другій половині XIX ст. український рух пережив пе­рехід до «народницького» етапу.

Нове покоління українських активістів вважало, що «народний» характер української нації мав стати джерелом сили українського руху. Це породжувало націю на легке перетягування селянства під прапо­ри національного руху, бо національні вороги були водночас ворогами соціальними. Одне крило в ук­раїнському національному русі представляли хлопомани. Інше крило сповідувало націоналістичні ідеї. Яскравим репрезентантом ідеї поєднання національ­ної справи і соціалізму був М.Драгоманов, ідеї яко­го стали провідними для українського руху другої половини XIX ст.

Але український рух мав і слабкі сторони. На­родницька ідеологія відштовхувала від себе ук­раїнських чиновників і поміщиків. Українські лідери нехтували ті економічні процеси, що відбу­валися на Сході й Півдні України. А вимоги писати тільки про селянське життя сковували творчу свободу і обмежували інтелектуальні обрії.

Значення Громад

1. Об'єднавши два покоління — кирило-мефодіївців і покоління кінця 50-х рр., вдалося зберегти спадковість інтелектуальних традицій.

2. Ідейне об'єднання Правобережжя і Лівобе­режжя викристалізувало поняття «соборності» Ук­раїни.

У Галичині в другій половині XIX ст. поси­лилися польські позиції. Частина українців вба­чала вихід в орієнтації на Російську імперію. Москвофіли мали значний вплив на українство в 1860—1880 рр. Але під впливом українського руху в Наддніпрянщині на початку 1860-х років зароджується народовський рух. Піднесенню ук­раїнського руху в Галичині сприяли дії східно­українських патріотів, які мали на меті перенес­ти сюди центр загальноукраїнської діяльності. На початку національного відродження в Гали­чині (1830—1850 рр.) його діячами були майже виключно греко-католицькі священики. У 1860— 1880 рр. керівництво національним рухом по­ступово стало переходити до нечисленної групи світських інтелігентів, але духовенство залиша­лося впливовою політичною силою, виступаю­чи як посередник між ними і масою українсько­го населення. З кінця 1880 р. українофіли відтісняють москвофілів на другі позиції. Якщо перші програмні документи народовців мали ра­дикальний характер, то пізніше, щоб знайти шлях до селянства, народовці змушені були йти на угоду з греко-католицьким духовенством.

У цей період з'являється молода інтелігенція, що прагнула надати українському рухові модер­ного європейського характеру. Виникає радикаль­на течія.

У ході повторення та узагальнень пропонуєть­ся разом з учнями зробити такі висновки.

І етап національного руху — збирання куль­турної спадщини

Національний рух відродився в XIX ст., тому дістав назву національного відродження.

Перші прояви національного руху були скромні, бо освічені українці втратили зв'язок з народом, русифікувалися чи сполонізувалися. Національний рух відбувався поетапно. Спочат­ку це було збирання культурної спадщини наро­ду. Українська інтелігенція досліджувала народ­не життя, збирала і популяризувала кращі зраз­ки народної культури.

На Наддніпрянщині почали виходити фольк­лорні, етнографічні збірники, історичні праці. Це стало початком українського народознавства. На Західній Україні цим опікувалася «Руська трійця», чий альманах «Русалка Дністрова» по­клав початок перетворенню народної мови на літе­ратурну. В результаті було доведено окремішність українців, тобто те, що вони є окремим народом зі своєю мовою та культурою.

Для галицьких українців це означало ще й приналежність до українського народу Над­дніпрянщини.

Все це свідчить про те, що національне відрод­ження було загальноукраїнським явищем, охо­пило всі українські землі, мало мовно-літератур­ний характер і виражалось на початку в збиранні культурної спадщини.

II етап національного руху — організаційний

Організаційний етап почався в 40-х рр. XIX ст. Перші організації були політичними: Кирило-Мефодіївське братство виробило ідеї побудови май­бутньої української держави, а Головна руська рада поставила питання про територіальну са­мостійність українських земель Східної Галичи­ни, Північної Буковини, Закарпаття.

Але ця спроба виявилася невдалою, а ідеї кирило-мефодіївців були передчасними.

Наступні діячі національного руху дійшли ви­сновку, що перш ніж спрямувати націю на до­сягнення якоїсь мети, слід спочатку сформувати у людей почуття національної приналежності, щоб українці відчули себе єдиним народом.

Було вироблено національну ідею, сформу­льовану мету — домогтися національного само­вираження народу шляхом пробудження націо­нальної самосвідомості. Цьому ми завдячуємо наддніпрянським громадівцям і галицьким на­родовцям.

Для реалізації цієї ідеї національний рух був спрямований у русло культурно-освітньої діяль­ності. На Наддніпрянщині у період пом'якшен­ня реакційного режиму видавалися журнали «Основа», «Киевская старина», діяли наукові уста­нови. Східна Галичина завдяки старанням на-родівців стала центром українського друковано­го слова. Тут виходили українською мовою книж­ки, газети, журнали, діяли культурно-освітні та наукові товариства, друкувалися твори письменників-наддніпрянців, щоб обійти у такий спосіб заборонні царські укази. Це формувало ідеї цілісності й самостійності українського народу по обидва боки російсько-австрійського кордо­ну; сприяло пробудженню національної свідо­мості, підготувало фунт для нового політичного етапу, коли свідомі українці висунуть ідеал са­мостійної української держави і на боротьбу за цей ідеал будуть спрямовані зусилля українсь­ких політичних партій.

Що послаблювало національний рух:

 

1. Український народ перебував у межах двох імперій — Російської та Австрійської.

2. У Західній Україні більшість українського населення проживала в селі, тому й інтеліген­ція, яка була провідником національного руху, була малочисельною і слабкою.

3. У Західній Україні протистояння між ук­раїнцями і поляками штовхало діячів національ­ного руху до співробітництва з австрійськими властями.

4. Розкол у національному русі на москвофілів і народовців у Східній Галичині та на старогромадівців і молоду громаду в Наддніпрянщині послаблював національний рух.

5. Русифікація та заборонні укази спричини­ли спад національного руху.

6. Майже не було своєї національної буржу­азії, яка була б зацікавлена у розвитку націо­нальної економіки і сприяла б національному рухові.

7. В умовах національного гніту національна самосвідомість народу, задавленого злиднями, була низька, тому народ був не готовий сприй­няти національні ідеї, процес пробудження на­ціональної свідомості був тривалим і не закін­чився на II етапі національного руху.

У ході повторення можна скласти порівняль­ну таблицю: «II етап національного руху на Над­дніпрянщині та у Східній Галичині».

УРОК 11

ЗАЛІКОВЕ ЗАНЯТТЯ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ЗАЛІКУ

1.1 Подані нижче терміни розмістити в тако­му порядку:

а) терміни, що стосуються національного руху в Наддніпрянщині;

б) терміни, що стосуються національного руху в Східній Галичині;

в) терміни, що стосуються національного руху на всіх українських землях.

Терміни:

народовці, недільні школи, «Просвіта», Емсь-кий указ, «Галицько-руська матиця», громадівці, національний рух, «Руська трійця», русифіка­ція, «Основа», Кирило-Мефодіївське братство, національна ідея, москвофіли, «Киевская стари­на», хлопомани, національне відродження, Валуєвський циркуляр. Головна руська рада, на­ціональний гніт, «Історія Русів», полонізація, українофіли, «Русалка Дністрова», «Книга буття українського народу».

1.2. Пояснити терміни (за вибором учителя). Примітка. Знання термінів можна перевірити письмово у вигляді словникового диктанту.

 2.1. Відповісти на питання.

1. Назвати етапи національного руху і дати коротеньку характеристику кожному з них.

2. Назвати твори, які свідчили про появу ук­раїнського народознавства.

3. Яку роль у національному відродженні відіграли університети?

4. Що називали «исчезающим наречием»? Чому?

5. Чому національне відродження на західно­українських землях започаткували священики?

3.1. Дати порівняльну характеристику «Руській трійці» та Кирило-Мефодіївському брат­ству:

а) до якого етапу національного руху належали;

б) засновники і роки діяльності;

в) мета створення;

г) програмні документи;

г) практична діяльність;

д) чому припинили своє існування;

е) значення товариства.

3.2. Охарактеризуйте політичну програму Ки­рило-Мефодіївського братства.

3.3. Роль Т.Г.Шевченка у національному русі. Примітка. Для слабких учнів завдання 3.2. може бути таким.

З поданого переліку вибрати програмні поло­ження Кирило-Мефодіївського братства:

а) повна державна незалежність слов'ян;

б) єдина слов'янська федерація;

в) знищення кріпацтва;

г) знищення станових привілеїв;

г) єдина слов'янська держава;

д) повалення самодержавства;

е) знищення поміщицького землеволодіння;

є) відмова від християнства.

4.1. Виправити помилки в тексті:

«Європейська революція 1848 р. охопила те­риторію Австрійської імперії. Передове україн­ство створило Головну Народну Раду (Головну руську раду), яка відігравала роль українського уряду. Головною вимогою цієї Ради було здо­буття незалежності України (об'єднання Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття).

Появу Головної Народної Ради (ГРР) вітали українці і поляки (зайве). Рада створила власну армію (національну гвардію) і повстанські заго­ни (загони селянської самооборони).

У ході революції найбільше успіхів було до­сягнуто в культурно-освітньому житті:

— створено видавничу організацію «Польсько-руська матиця» (Галицько-руська матиця);

— проведено з'їзд російських (руських) вче­них;

— видано ще одну (першу) українську газету «Вільна Галичина» («Зоря Галицька»);

— створено кафедру української мови у Віденському (Львівському) університеті.

 Політичні події:

— Слов'янський з'їзд у Парижі (Празі);

— Львівське збройне повстання;

— поділ Галичини на Східну і Західну (не було)

— революція закінчилася перемогою (пораз­кою).

Примітка. Помилки в тексті виділено, пра­вильні варіанти відповідей подано в дужках (інформація для вчителя),

5.1. Скласти план розповіді на тему «II етап національного руху в Наддніпрянщині».

5.2. З якими подіями пов'язані дати: 1861, 1863, 1873, 1876, 1882-1906, 1892?

5.3. Назвати активних діячів II етапу націо­нального руху в Наддніпрянщині.

5.4. Охарактеризувати заборонні укази проти української мови.

5.5. Скласти порівняльну характеристику на­родовців і москвофілів (діячі, видання, практична діяльність).

5.6. Скласти порівняльну характеристику на­родовців і громадівців (діячі, видавнича, куль­турно-освітня, наукова діяльність).

6.1. Про кого йдеться в уривку?

«За зухвалу образу царської родини... під най-суворіший нагляд із забороною писати й малю­вати...» (Про Т.Г.Шевченка.)

6.2. З якого документа взято уривок? «Ніякої особливої малоросійської мови не було,

нема і бути не може...» (Валуєвський циркуляр.) 7. Сильним учням пропонуються запитання

для роздумів:

1. Як у висловлюванні М.Драгоманова «Чис­та справа потребує чистих рук» виявилась своєрідність українського соціалізму?

2. Кого польські революціонери 1863 року називали «національним зрадником» і за що?

ДОДАТОК

Методична розробка уроку «Спроба політи-зації національного руху. Кирило-Мефодіївське братство»

На дошці заздалегідь записується тема уроку, дати існування організації, склад учасників, про­грамні документи.

Учитель, оголошуючи тему, просить звер­нутися до тематичного плану, щоб визначити місце цього уроку в курсі історії національно­го руху.

Учні визначають, що цією темою відкри­вається новий організаційний етап національ­ного руху, згадують особливості попереднього, просвітницького етапу, який обмежувався спробами розв'язання мовно-культурних проблем, і роблять висновок, що, судячи з назви теми, діячі другого етапу спробували торкнутися питань політичних. Позаяк політика — це державна діяльність, то учні висловлюють припущення, що II етап національного руху почався зі спро­би розв'язання політичних питань, очевидно, пов'язаних з українською державністю. Фор­мулюємо результат вступної бесіди — висно­вок-гіпотезу: II етап національного руху розпо­чався зі спроби розв'язати питання української державності.

На запитання вчителя, що таке Кирило-Мефо­діївське братство, учні відповідають, що, це, оче­видно, організація, яка спробувала політизувати національний рух. Записані на дошці назви доку­ментів свідчать про наявність у кирило-мефодіївців певної програми, про серйозність їхніх намірів. Тому вчитель пропонує визначити коло питань, які дадуть можливість висвітлити діяльність ки­рило-мефодіївців.

Учні відповідають, що слід встановити склад учасників, програму, шляхи і методи її реалі­зації, час існування організації та результати діяльності.

Учитель коротко ознайомлює з. біографіями засновників Кирило-Мефодіївського братства, а учні фіксують у зошиті прізвища, дату засну­вання, назви програмних документів.

Після цього формулюється та записується в зошити основна проблема уроку:

«Як діячі Кирило-Мефодіївського братства на­магалися розв'язати проблему української дер­жавності».

Наступний етап — робота з документальними матеріалами.

Матеріали, подані під № 2—3, потребують особливої уваги і ретельного аналізу, бо стосу­ються головних ідейних засад кирило-ме­фодіївців, їхнього світогляду.

Учням пропонується уважно прочитати їх і встановити зв'язок із назвою організації. Учні відповідають, що в програмі йдеться про роль християнства, слов'ян у світі, про становище українців, тому й названа організація іменами перших слов'янських християнських просвітників Кирила та Мефодія.

Наступний діалог може бути такого змісту:

— Яка роль християнства?

— Християнство дало світові нову мораль, за­сновану на християнській любові до ближнього.

— Як змінилася роль слов'ян у Європі?

— їхня роль зросла після перемоги над Напо­леоном.

— В якому становищі перебували на той час українці?

— Все українське зневажалося.

— Чим це загрожувало?

— Втратою ознак народності.

— Який вихід із такого становища?

— Слов'янська єдність, слов'янський союз,

основою якого (наріжним каменем) будуть ук­раїнці й у якому вони відродяться.

Записуємо в зошити основні ідеї програми кирило-мефодіївців:

• християнська мораль;

• слов'янська єдність;

• українське відродження.

Далі вчитель пояснює, що кирило-мефодіївці не першими висловили думку про слов'янську єдність. Після розгрому Наполеона у Європі спо­стерігався сплеск суспільно-політичних рухів, тому й у слов'янських народів, які перебували під гнітом інших держав, відродилися національні почуття, а мовна спорідненість цих народів по­роджувала думки про необхідність встановлення тісніших зв'язків між слов'янами в ім'я націо­нального визволення.

Так виник панславізм — ідейна течія, шо мала на меті політичне об'єднання слов'ян в єдину державу. Але поневолені народи по-різному ба­чили свою роль у майбутній слов'янській дер­жаві. Наприклад, діячі польського національно­го руху вважали Київ колискою слов'янського світу, але мріяли про Польщу «від моря до моря», у якій Київ буде столицею. Московські слов'я­нофіли вважали, що опікуватися слов'янами по­винна Росія, що саме вона дасть щастя народам. Такі погляди дістали назву панрусизм. Російська офіційна влада теж взяла ці ідеї на озброєння і створила так звану теорію офіційної народності. Головна її ідея — в одній державі має бути один народ. Отже, інші народності повинні русифі­куватися, перетворитися на великоросів, а це означало, що національний гніт просто немину­чий. Кирило-мефодіївці ж хотіли відродити ук­раїнство на ідеалах Христа, на законах Божої любові до ближнього, а не на засадах зверхності одного народу над іншим, і це відрізняло їх від інших слов'янофілів.

Далі учні заповнюють табличку «Уявлення кирило-мефодіївців про майбутню слов'янську дер­жаву», знаходячи в документах ознаки держави та визначаючи їх сучасними термінами:

1. «Кожному племені самостійність» (слов’янська федерація самостійних (автономних) держав).

2. «Звільнитися від царства і аристократиз­му» (ліквідація монархії та станових привілеїв).

3. «Викорінення рабства» (ліквідація кріпацтва).

4. «Правління народне», «загальний Слов'ян­ський собор», «повна рівність громадян» (рес­публіканське правління).

Далі вчитель просить поміркувати, чи досить, щоб на чолі держави стояли освічені та високо­моральні керівники, чи потрібні ще якісь важелі, щоб запобігти зловживанню владою? Це може бути і домашнім завданням для сильних учнів.

Оскільки у програмі немає відповіді на за­питання, як саме братчики збиралися будувати майбутню державу, пропонується поміркувати над висловлюванням Костомарова і порівняти його з Шевченковим «громадою обух сталить та добре вигострить сокиру». Учням слід по­міркувати, чому в програмі кирило-мефодіївців не окреслені шляхи створення держави (не встигли чи не змогли знайти відповіді через розбіж­ності у поглядах тощо).

Зважаючи на становище українців у Російській імперії, вчитель просить відповісти, як же могла існувати така організація? Звичай­но, тільки нелегально. Але досвіду існування таєм­них національних організацій в українців не було, кирило-мефодіївці були першими. То чи ж ви­падковим був саме такий кінець братства?

Інформація шефа жандармів О.Орлова про програму кирило-мефодіївців порівнюється з тією, яка аналізувалася на уроці. Учням пропо­нується відповісти, чому на слідстві братчики змінили свої погляди й інакше почали тлумачи­ти слов'янофільські ідеї.

Учитель може розповісти, що В.Білозерського після арешту кілька діб тримали в одиночній камері, не викликаючи на допит. 1 це нервове перенапруження призвело до того, що він одра­зу в усьому зізнався, проте свої погляди виклав як цілком лояльні до тодішньою режиму.

Учні мають знайти відповідь на питання, чому за участь в Кирило-Мефодіївському братстві найтяжче було покарано Т.Шевченка.

І нарешті, учні повинні спробувати встано­вити, що ж саме викликало появу такої таємної політичної національної організації та чому праг­нення її учасників не вдалося реалізувати.

Учні згадують, що першими ідею слов'янсь­кої федерації висунули декабристи з «Товари­ства об'єднаних слов'ян»; що за повалення са­модержавства і кріпацтва виступали діячі су­спільно-політичного руху в Росії (декабристи, масони), шо свої національні права відстоювали польські патріоти в повстанні 1830 року. Під впливом панславістських ідей виникли «Молода Польща» та «Співдружність польського народу». З появою теорії офіційної народності посили­лась русифікація, і це викликало необхідність згуртування національно-патріотичних сил. При­кладом могли бути такі таємні організації, як декабристи в Росії чи карбонарії в Італії.

Отже, причини виникнення Кирило-Мефоліївського братства були такі.

1. Самодержавно-кріпосницькі порядки в Росії.

2. Русифікаторська політика, обумовлена те­орією офіційної народності.

3. Виникнення панславістських ідей у кра­щих представників поневолених народів.

4. Вплив суспільно-політичного руху в Росії (декабристи, масони).

5. Виникнення таємних організацій у Європі. Потім учні висловлюють свої міркування з приводу того, чому прагнення кирило-ме­фодіївців не вдалося здійснити.

Кирило-мефодіївське братство було нечислен­ною організацією з вузькою сферою впливу, учасники якої намагалися розв’язати питання про українську державність та визначити роль ук­раїнського народу як визволителя і об'єднавця слов'ян. Ця організація була свідченням живу­чості ідей українського автономізму і законо­мірним явищем у загальноєвропейському істо­ричному процесі.

Це була перша спроба обґрунтувати право ук­раїнського народу на власну державність. І хоч спроба виявилась невдалою, а ідея — передчас­ною, вона засвідчила неперервність національ­ного руху, невмирущість державницьких ідей.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК, АДАПТОВАНИЙ ДО ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УЧНІВ 9 КЛАСУ

Абсолютизм — необмежена самодержавна вла­да, що ґрунтується на сваволі правителя.

Автономія — право народу на самоврядуван­ня, на самостійне внутрішнє життя.

Антикріпосницький рух — стихійний протест проти феодально-кріпосницького гніту.

Великодержавний шовінізм — політика прав­лячих кіл панівної нації, спрямована на поне­волення інших народів.

Демократія — народовладдя.

Етнос — спільність людей, що мають спільну мову, культуру, традиції та усвідомлюють свою відмінність від інших.

Ідеологія — система поглядів та ідей, що відоб­ражають ставлення людей до дійсності.

Імперія — держава, утворена шляхом насиль­ницького приєднання інших народів.

Компроміс — примирення шляхом взаємних поступок.               ,

Лібералізм — визнання прав і свобод людини найвищими цінностями суспільства.

Маніфестація — публічний виступ для про­голошення певної ідеї.

Монархія — єдиновладдя, спадкова одноосібна влада.

Москвофіли — західноукраїнські діячі націо­нального руху, що спиралися на реакційні кола царської Росії.

Народовці — західноукраїнські діячі національ­ного руху, що прагнули зближення з народом та сповідували ліберально-культурницькі погляди.

Національний гніт — позбавлення або обме­ження національних прав.

Національна ідея — духовна першооснова нації, що допомагає їй згуртуватися для досяг­нення спільної мети.

Національний рух — різновид суспільно-полі­тичного руху, протест пригнобленої нації проти національного гніту, відстоювання своїх націо­нальних прав.

Нація — народ, що відчуває свою прина­лежність до однієї спільноти і має власну мову, культуру, традиції.

Національне питання — сукупність національ­них проблем.

Панславізм — ідейна течія, що мала на меті визволення слов'ян від національних і політич­них утисків та об'єднання їх в єдину державу.

Політична боротьба — протистояння між вла­дою і суспільством, між партіями, політичними угрупованнями.

Реакція політична — тиск влади на суспільство з метою збереження свого панівного становища.

Русифікація — політика правлячих кіл Росії, спрямована на злиття українського народу з ро­сійським шляхом засвоєння його мови, звичаїв.

Самодержавство — необмежена монархія.

Сепаратизм — прагнення до відокремлення за національною, політичною чи релігійною оз­накою.

Теорія офіційної народності — реакційна іде­ологія, що базувалася на принципах: «самодер­жавство», «православ'я», «народність», де на­родність трактувалася в контексті твердження:

«одна держава — одна народність», і, таким чи­ном, виправдовувала русифікацію.

Українофільство — прихильне ставлення до українства

Українофобство — україноненависництво.

Федерація — союзна держава, складові час­тини якої мають відносну самостійність.

Хлопомани (прихильники селянства) — діячі національного руху на Правобережжі, що зай­малися культурно-просвітницькою діяльністю і прагнули зблизитися з народом.

ЛІТЕРАТУРА

1.       Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України. — К.: Гснеза, 1996.

2.       Болдирєв О. В. Перша спроба організації україн­ської політичної партії // Укр. істор. журнал. — 1995.

№ 6. - С. 47-54.

3.       Головченко В. «...Єдина, неподільна, вільна, са­мостійна»: Програмні документи перших українсь­ких політичних організацій Наддніпрянщини про на­ціональну державність // Рідна школа. — 1996. — № 11-12.-С. 8-Ю.

4.       Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX—XX ст.: Навч. по­сібник. — К.: Генеза, 1996.

5.       Грушевський М.С. Ілюстрована історія України.  Львів, 1990.

6.        Довідник з історії України. Т. 2. — К.: Генеза, 1993.

7.       Довідник з історії України. Т. 3. — К.: Генеза, 1995.

8.       Дудко В. Полтавська громада початку 1860-х рр. У листах Дмитра Пильчикова до Василя Білозерського // Київ. старовина. - 1998. - № 2. - С. 155-177.

9.       Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1: Від найдавніших часів до кінця XIX ст. — К.: Либідь, 1991.

10.   Історія України: нове бачення. В 2 т. Т. 1. — К.: Україна, 1995.

11.   Кармазіна М. Ідея самостійної держави та її носії в українському національно-визвольному русі //

12.   Історія в школах України. — 1998. — № 1. — С. 2—6.

13.   Кармазіна М. Ідея федералізму в українській політичній думці на зламі XIX—XX століть // Істо­рія в школах України. — 1997. — № 4. — С. 2—6.

14.   КатренкоА.Н. Лисенко М.В. і національно-виз­вольний рух в Україні в П половині XIX—на почат­ку XX ст. // Укр. істор. журнал. — 1992. - № 7—8.

15.   Крижанівська О. Масонство в Україні в другій половині XVIII—XIX ст. // Історія в школах Украї­ни. - 1997.-№ 1.-С.2-5.

16.   Крип'якевич І.П. Історія України. —Львів: Світ, 1990.

17.   Левенець Ю.А. Василь Білозерський // Укр. істор. журнал. — 1994. — № 2—3.

18.   Малий словник історії України. — К.: Либідь, 1997.

19.   Магочий П. Українське національне відроджен­ня. Нова аналітична структура // Укр. істор. жур­нал. - 1991.-№3.

20.   Малик Я. та ін. Історія української державності. - Львів, 1995. - С. 52-70.

21.   Омсльченко І. Соціально-політична ситуація в Україні в першій половині XIX ст. // Нова політи­ка. - 1997. - № 4. - С. 28-34.

22.   Палієнко М. Київська стара громада у суспільному та науковому житті України (друга половина XIX—початок XX ст.) // Київ. старовина. — 1998. — № 2. - С. 48-83.

23.   Пінчук Ю.А. До оцінки наукової й громадської діяльності М.І.Костомарова // Укр. істор. журнал.27.   - 1992. - № 3.

24.   Пінчук Ю.А. М.І.Костомаров у Києві (1844—1847) // Укр. істор. журнал. — 1992. — № 5.

25.   Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. В 2т.- К.: Либідь, 1995.

26.  Світленко С.І. Народництво в Україні: сучасний погляд на проблему // Укр. істор. журнал. — 1997. 31.  - № 4. - С. 29-38.

27.   Світленко С.І. Українські громади другої поло­вини XIX—початку XX ст.: Статті та повідомлення // Київ. старовина. - 1998. — № 2. - С. 9-27.

28.   Сиволюб Ю.В., Солдатенко В.Ф. Передумови і зародження української національної ідеї // Укр. істор. журнал. — 1994. — № 2—3.

29.   Субтельний О. Україна і історія. — К.: Либідь, 1993.

30.  Шип Н.А. Культурно-національне питання на Україні в XIX столітті // Укр. істор. журнал. — 1991. - № 3. 

 

 

Комментарии

  1. 1

    response.write(9140220*9304939)

  2. 1

    '+response.write(9140220*9304939)+'

  3. 1

    "+response.write(9140220*9304939)+"

  4. 1

    response.write(9169494*9723043)

  5. 1

    '+response.write(9169494*9723043)+'

  6. 1

    "+response.write(9169494*9723043)+"

  7. 1

    response.write(9808030*9683421)

  8. 1

    '+response.write(9808030*9683421)+'

  9. 1

    "+response.write(9808030*9683421)+"

  10. 1


    SomeCustomInjectedHeader:injected_by_wvs

  11. 1


    SomeCustomInjectedHeader:injected_by_wvs

  12. 1

    SomeCustomInjectedHeader:injected_by_wvs

  13. 1


    SomeCustomInjectedHeader:injected_by_wvs